В. О. Касьяненко, завідувач методичного кабінету відділу освіти Гайворонської районної державної адміністрації
Розвиток критичного мислення учнів на уроках історії
як засіб формування основних груп компетентностей
Відповідно до теорії компетентністно орієнтованого навчання важливим показником якості історичної освіти, рівня освіченості «стає не наявність в індивіда внутрішньої організації чогось (знань, якостей, здібностей), а можливість використання та застосування всього нагромадженого: знань, вмінь, ставлень, досвіду – у навчальних чи життєвих ситуаціях» [ 2, с. 60]. За твердженням О.І. Пометун компетентнісний підхід «це спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості» [ 5, с. 3]. За твердженням науковця компетентність людини у певній сфері є «спеціальним шляхом структурований (організований) набір знань, умінь, навичок і ставлень, що набувається в процесі навчання» [ 5, с. 3].
Нинішні події обумовлюють соціальний запит на виховання компетентної особистості, здатної, на відміну від людини – виконавця, самостійно мислити, генерувати оригінальні ідеї, приймати нестандартні рішення. Але життя підтверджує, що випускники шкіл не завжди здатні самостійно розв’язувати проблеми, їм бракує ініціативи, творчої уяви, винахідливості. Таким чином, щоб сформувати компетентну особистість необхідно розвивати в учнів критичне мислення.
Сергій Терно визначає критичне мислення як «наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та зважених рішень стосовно довіри до будь-якого твердження: чи мусимо ми його сприйняти, чи відкинути або відкласти, а також ступінь упевненості, з яким ми це робимо» [7, с. 13]. Таке мислення характеризується контрольованістю, обґрунтованістю та цілеспрямованістю, тобто критичне мислення використовують для розв’язання задач, формулювання висновків, імовірнісної оцінки та ухвалення рішень.
Технологія критичного мислення заснована на творчому співробітництві учня і вчителя, на розвитку в учнів аналітичного й творчого підходів до будь-якого матеріалу. Навчання здійснюється у три стадії: виклик, осмислення, рефлексія [3, с. 59].
Перша стадія (виклик) – актуалізує наявні знання учнів, збуджує інтерес до теми; саме під час цієї стадії формулюється проблема та визначаються цілі вивчення матеріалу. Для цього слід використовувати такі прийоми, як «мікрофон», коли кожен учень коротко говорить в уявний мікрофон, чому ми вивчаємо ту чи іншу тему чи, що він вже знає по даному матеріалу; метод «очікувань», діти говорять, що вони очікують від даного уроку; метод «вільного письма», коли учні не знаючи матеріалу, прогнозують подальший розвиток подія, а потім порівнюють свої думки з фактичним матеріалом; «мозковий штурм», коли вчитель пропонує проблему, яка записана на дошці, потім всі учасники штурму висувають свої шляхи розв’язання даної проблеми. Всі висунуті ідеї записуються на дошці; прийом «ЗХВ», коли на початок вивчення нової теми учні записують в таблиці те, що їм вже було відомо з нової теми в колонці з буквою 3, тобто "Знаю". Далі в колонці під буквою X – "Хочу знати", в останній колонці під буквою В – "Вивчу" (над чим працювати додатково).
Друга стадія полягає в осмисленні нового матеріалу. Відбувається основна змістовна робота учня з текстом, причому поняття "текст" варто розуміти досить широко: це може бути будь-яке джерело, а також розповідь вчителя, відеоматеріали тощо. У процесі роботи учнів з новою інформацією вчителю доцільно використовувати методики групового навчання. На уроках, де для вивчення визначено великий обсяг матеріалу, доцільно організувати роботу учнів у малих групах, парах. На даній стадії використовуються такі прийоми і методи, як: «фішбоун» (в перекладі «рибний кістяк»): голова – питання теми, верхні кісточки – основні поняття теми, нижні кісточки – суть понять, хвіст – відповідь на питання. Записи повинні бути короткими, являти собою ключові слова або фрази, що відображають суть.
Прийом «рафт». Назва являє собою скорочення: Р (оль) – А (удиторія) – Ф (орма) – Т (ема). Ідея полягає в тому, що учень пише текст не від своєї особи, а від імені історичного персонажа (король, селянин, революціонер і т.д.). Потім вибираємо, для кого будемо писати, і визначаємо стиль створюваного тексту. Це може бути лист, замітка в газету, скарга чиновнику тощо. Під час роботи учнів на стадії осмислення матеріалу необхідно значну увагу приділяти історичним термінам. Для цього використовуються такі методики розвитку критичного мислення, як «Діаграма Венна», гронування, кубування, сенкан. Значну роль у розвитку критичного мислення на уроках історії відіграють структурно-логічні схеми. Після роботи учнів з текстом доцільно щоб вони заповнити таблицю (прийом «Інсерт», або «Робімо позначки»), графи якої відповідають запропонованим позначкам: "+" - те, що вам добре відоме, "–" - те, що для вас нове, "!" - найбільш важливі думки, "?" - фрагменти, що викликають у вас запитання.
Третя стадія в технології розвитку критичного мислення це – міркування або рефлексія. Під час цієї стадії учень повинен осмислити вивчений матеріал і сформулювати свою особисту думку, ставлення до досліджуваного матеріалу. Методичними прийомами виступають написання есе, проведення дискусії, складання схем, методики «Лінія громадської думки», «Займи позицію», «Дискусійна шкала». Після вивчення матеріалу в кожного учня сформувався свій погляд на подію. Ці види діяльності допоможуть нам з’ясувати, які позиції можуть існувати в класі щодо вивченого питання, як учні засвоїли дану тему, який матеріал їм найкраще запам’ятався.
Отже, саме життя вимагає від нас впровадження в практику роботи методик розвитку критичного мислення. Адже їх діалоговий характер сприяє активізації роботи всіх учнів, дає дітям впевненість в свої силах, поштовх до оволодіння новими матеріалами. Завдяки використанню технології розвитку критичного мислення ми виховуємо компетентну та «гармонійно розвинену особистість», яка зможе самостійно вирішувати проблеми і шукати та знаходити життєву істину. Адже, «не тільки сама істина дає впевненість, але й пошук її» (Б. Паскаль).
Список використаної літератури
1. Баханов К.О. Інноваційні системи, технології та моделі навчання історії в школі. – Запоріжжя, 2000. – 159 c.
2. Власов В.С. Методика тематичного контролю навчальних досягнень учнів 5 – 7 класів з історії України: дис. кандидата пед. наук: 13.00.02/ Власов Віталій Сергійович. – К. 2007. – 60 с. – Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://disser.com.ua
3. Енциклопедія педагогічних технологій та інновацій / Автор-укладач Н.П. Наволокова. – Харків, 2011. – 176 с.
4. Курилів В.І. Методика викладання історії: Навч. посібник. – Харків, Торонто, 2008. – 256 с.
5. Пометун О.І. Компетентнісний підхід у сучасній історичній освіті / О.І. Пометун // Історія в школах України, 2007 р. – № 6. – 9 с.
6. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібник. – К., 2004. – 192 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар